Дослідження рівнопотенційних поверхонь у процесі обертання ємності з рідиною

Чернецький Ігор
Автор Чернецький Ігор
Завідувач відділу створення навчально-тематичних систем знань НЦ «Мала академія наук України», кандидат педагогічних наук, голова Всеукраїнської громадської організації «Асоціація учителів фізики “Шлях освіти – ХХІ”». Наукові інтереси: моделювання освітніх та навчальних середовищ загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів з урахуванням трендів розвитку сучасних засобів навчання.
Рівень складності Високий
Рівень небезпеки Безпечно, але під наглядом керівника
Доступність використовуваних матеріалів На рівні наукового обладнання
Орієнтовний час на виконання роботи До 1 доби

Блок 1. Резюме

Метою роботи  є дослідження зміни форми вільної поверхні рідини в резервуарі, що обертається навколо вертикальної осі.

Блок 2. Попередня інформація

Наша планета перебуває в постійному обертовому русі. Вона обертається навколо Сонця та власної осі. Земна вісь – уявна лінія, проведена від Північного до Південного полюса (у процесі обертання вони залишаються нерухомими). Вісь нахилена під кутом у 23,5º до площини орбіти Землі. Помітити обертання досить складно, тому що всі предмети також перебувають у русі. Лінійна швидкість обертання Землі навколо осі – 465 м/с, або 1674 км/год в екваторіальній  зоні. З віддаленням від неї швидкість поступово зменшується, а на Північному та Південному полюсах дорівнює нулю. Час повного оберту Землі навколо осі – одна зоряна доба (23 години 56 хвилин 4 секунди).

У XVII столітті Християн Гюйгенс та Ісаак Ньютон дійшли висновку, що Земля сплюснута біля полюсів, що експериментально довів французький математик П’єр Луї де Мопертюї під час  експедиції до Лапландії 1737 року. Сплющення планет Сонячної системи залежить від їхньої густини та  швидкості обертання. У Сонячній системі планети й супутники, що обертаються з меншою швидкістю, такі як Меркурій, Венера, мають незначну сплюснутість. Найбільш сплюснутими є газові гіганти: Сатурн і Юпітер. Через це кожне небесне тіло, що обертається, — не ідеальний сфероїд.

Форму Землі що включає морські западини і гірські хребти, її недосконалу геометричну форму називають геоїдом. Математично описати точну форму Землі досить складно, тому її апроксимують іншими поверхнями, зокрема еліпсоїдами обертання. Для опису поверхні під Україною використовують фігуру під назвою референт-еліпсоїд Красовського.

Форма поверхні Землі визначається впливом сил гравітаційного притягання та сили інерції, яка виникає за рахунок її обертання. Гравітаційне поле Землі характеризують гравітаційним потенціалом та напруженістю. Як і в будь-якому потенційному полі, в полі Землі виділяють поверхні, утворені точками з однаковим потенціалом. Їх називають геопотенціальними поверхнями.  Напруженість гравітаційного поля є векторною величиною. Напрямок вектора напруженості завжди перпендикулярний до геопотенціальної поверхні. Модуль вектора напруженості рівний силі, що діє на одиничну масу, тобто його значення збігається з гравітаційним прискоренням. Силою ваги називають силу, з якою тіло діє на опору або підвіс. Сила ваги за напрямком не збігається з силою гравітаційного притягання на поверхні Землі внаслідок ефекту обертання нашої планети навколо власної осі. Поле сил ваги тіл, що мають одиничну масу, називають геопотенційним полем сил ваги. Напрямок ліній напруженості поля сил ваги на поверхні Землі визначається напрямком нитки виска або за допомогою бульбашкового рівня.

Унаслідок обертання Землі тіла на її поверхні рухаються по колу. Радіус кола визначається його відстанню l до осі, що проходить через полюси Землі. Довільне тіло, рухаючись по колу, зазнає доцентрового прискорення. Позначимо його .

   , де V = lΩз – лінійна швидкість тіла.

Джерелом доцентрової сили є складова сили гравітаційного притягання. Ця складова може бути знайдена як векторна різниця сили гравітаційного притягання Q та сили ваги G певного тіла (рис. 1.1)

Протягом свого існування Земля постійно підлаштовує свою поверхню до такої, яка б була перпендикулярною до вектора сили ваги.

Рис. 1.1. Дія сил на тіло, що перебуває на поверхні Землі

Блок 3. Обладнання

Обертова платформа установки,  плаский резервуар, лінійки, відеокамера, ПК.

Блок 4. Експериментальна процедура

Рис. 1.2. Обладнання для проведення досліду.

  1. Заповніть плаский вертикальний резервуар фарбованою водою наполовину.
  2. Установіть цей резервуар на обертову платформу на вісь симетрії; приєднайте до площини резервуара три лінійки.
  3. Поряд з платформою встановіть нерухомо відеокамеру та увімкніть її.
  4. Доберіть частоту обертання платформи RPM=15 та увімкніть обертання.
  5. Залиште її на певний час (до 10 хвилин), аж поки вода в резервуарі не набуде стану обертання, що відповідає “жорсткому обертанню”, тобто стану, в якому частинки рідини мають нульову швидкість у системі координат, що обертається разом із лабораторним резервуаром.
  6. Змінюйте частоту обертання з кроком RPM = 5 та фіксуйте результат на відеокамеру.
  7. Досягнувши частоти RPM=30, зупиніть установку та вимкніть відеокамеру.
  8. Якщо немає можливості провести дослід, завантажте готовий відеоряд з ресурсу.

Блок 5. Аналіз отриманих даних

  1. Сформуйте в математичних таблицях Excel таблицю результатів.
  2. Завантажте на ПК відеозапис для RPM=15. Знайдіть чіткий кадр, на якому велика площина резервуара буде перпендикулярною до осі камери.
  3. За позначками на лінійках визначте hекс (м) на краю резервуара та занотуйте до таблиці.
  4. Повторіть ці кроки для решти RPM.
  5. Виміряйте радіус резервуара та для всіх випадків зробіть розрахунки для кутової швидкості та доданку Ω2 r2/2g. Результат занотуйте до таблиці.
  6. Використовуючи вираз h(r)=h(0)+ Ω2 r2/2g, де r – це відстань від осі обертання, розрахуйте інструментами Excel значення hтеор (м).
  7. Розрахуйте відхилення теоретичного значення від експериментального. Зробіть висновки.

Таблиця.  Максимальне відхилення для різних швидкостей обертання.

RPM 15 20 25 30
 Ω
r (м) 0,195 0,195 0,195 0,195
2 r2/2g
hтеор (м)
hекс (м)
∆h (м)

Блок 6. Напрями розвитку

За допомогою програми Tracker (http://physlets.org/tracker/) побудуйте графіки теоретичних функцій, що описують поверхню, та накладіть їх на зображення, отримане в процесі досліду.